«МИТЦІ СЛОВА КРАЮ СТЕПОВОГО»: КРАЄЗНАВЧИЙ ПОЕТИЧНИЙ КОЛАЖ

Наближається державне свято, яке щороку 9 листопада відзначається в Україні – День української писемності та мови. Народна мудрість стверджує: скільки знаєш мов, стільки разів ти людина. Але ми впевнені, що без рідної мови жодна людина не здатна повноцінно почувати себе частиною власного народу, його історії та культури.

Можна довго переконувати, що українська мова – одна з наймелодійніших і красивих мов світу але краще збагнути це самостійно під час читання книг, прослуховування народних пісень або відкривши збірочку поезій. Адже що як не поезія в повній мірі розкриває всю могутність, красу та емоційну глибину рідної мови?

Під час дистанційної роботи бібліотекарі Олешківської центральної книгозбірні підготували для вас, шановні користувачі, краєзнавчий поетичний колаж «Митці слова краю степового», в рамках якого вам буде запропоновано цикл тематичних публікацій з добірками поезій херсонських авторів.

І сьогодні цикл відкриває тема уславлення Херсонщини в поезіях наших земляків.

Братан Микола Іванович

"Родова земля"

По тобі Дніпро могутньо плине,

І до тебе горнуться моря,

Золота південна Україно,

Легендарна Тавріє моя.

Зроду-віку в сув'язях з тобою

Був і є, і буду, поки світ.

Ти ж мені землею родовою

Стала, як від батька заповіт.

Чи в зазим'ї, чи в спекотнім літі -

Все в тобі до денечка пройма.

Не скажу, що ти найкраща в світі,

А проте - любішої нема.

Ніби й не прихильник сентиментів,

Почуттів своїх не потаю:

В гостях на Зеленім континенті

Я згадав Семенівку мою.

Всяк свою вподоблює природу,

А мене чарує з юних літ,

Як в принаді Чапельського поду

Клекотить пташиний переліт.

Як тече (минувшину згадаю)

Споришем лямована соша

З дальнього прапрадідного краю

Все туди ж таки - до Сиваша.

Ще ж ми родом не перевелися,

Ще ж любов до материзни є.

Де б не був - а нею освятися,

В ній життя вкорінено твоє.

Гончара немарне полонила

Ця просторінь, люба змалоліт,

Де й моя зарита пуповина

Не затим, щоб я забув свій рід.

«До істини»

До істини шукавши стежку,

Не розгадав, хоч як не бивсь:

Цюрупа все ж таки в Олешках,

А чи в Цюрупинську родивсь?

Кулик Валерій Павлович

«Благословенна степова земля»

Благословенна степова земля...

Осіння даль... Чаплинські небокраї...

Як бачу вас, то серце завмирає -

Така безмірна радість промовля.

У цім краю так просторно душі

І світло так... Тут сонця пребагато.

Тут з нами вічне і безкрає свято,

Тут завжди легко пишуться вірші.

Благословенні степові шляхи,

А поміж них є мамина дорога,

Яка веде до отчого порога,

Де пробачають нам усі гріхи...

В святім краю, де хвилять пшениці,

Де пахне медом цвіт акаціїний,

Моє південне диво України -

Простори незрівнянні, любі ці...

Я чую спів, що лине звіддаля,

І ніжна арфа десь на вітрі грає.

Осіння даль... Чаплинські небокраї -

Благословенна степова земля!..

Яр Славутич

(Григорій Михайлович Жученко)

«Моє серце в херсонських степах»

Моє серце в херсонських степах,

У притаєних скитських могилах.

Я в душі чебрецями пропах,

Випасаючи коней по схилах.

Клекотить запорозький мій дух -

Як невгасна вулканова лава,

Бо Великий затоплено Луг,

Бо в журбі - береги Січеслава.

Рідна тирсо, колиска моя!

Виспів жайвора в чистому небі,

Жур журавки і спів солов’я,

Чорнокрилий у заводі лебідь.

Там колись із ногайської мли

Виринали татарські навали;

Гнівні гридні на ворога йшли,

Їм услід запорожці ступали.

Не сумуйте, степи! Я вернусь!

І замовкне жалоба чаїна.

Обніматимуть Скитія, Русь

І новітня моя Україна.

Бойченко Валерій Петрович

«Степове місто»

У місті нашім степовім

Широкі вулиці, як площі:

Не раз, буває, суховій

Сувої сиві тут полоще.

Ось почалось: у спечний день

Повітря маси циклопічні

Посунули – і вже гуде

Труба аеродинамічна.

Либонь, із тих ланів, де сквар

Жнива золотить у політті,

Пішов натруджений жнивар,

Забувши двері причинити…

Гайдамака Василь Васильович

«Рідний край»

Для мене Херсонщина є земним раєм -

Не можу зрівняти її з іншим краєм:

Каховське тут море, Азовське, Дніпро...

Безмежні поля, хлібодарів добро...

Чумацький тут Шлях в давнину пролягав,

І спів козаків запорозьких лунав...

Фельдмаршал Потьомкін Херсон заснував,

Хвала Ганнібалу! - його будував...

Суворов тут був і війська в бій водив,

І сам Ушаковна фрегатах ходив...

Тут хвиля дніпровська лиманом ґуля -

Це край наш Таврійський, це предків земля...

Герої війни - ними славиться край,

Херсонщину, друже, завжди пам'ятай!

Крижановська Людмила Миколаївна

«Таврійська зірка»

Де Таврії земля священна,

Де хвилі котить ковила

І хвилями пройшли племена,

Там ЗІРКА ТАВРІЇ зійшла.

Зійшла фортецею Херсона,

Спаливши горе та біду,

Мечі зірчасті – бастіони –

Здолали ханство та орду!

Перед Потьомкіним кипучим

Божки зігнулись кипчаків…

Херсон – Ратай і Воїн, Учень,

Звитяжна слава козаків!

Так ЗІРКА ТАВРІЇ блищала,

Затьмаривши Європи світ,

І відбивала всі навали,

Й гарнішала мов диво-цвіт,

І Голос Бога відчувала

В борні та щасті, і в житті.

Марії ласка сповивала

Людей і храми пресвяті,

Бо златоверхі рвуться в небо

І мрія кличе у безкрай,

Бо всі шляхи ведуть до тебе

І радість плеще через край

Бо з усієї України

Дніпро несе тобі любов,

Бо в кожнім серці та зернині

Майбутнього вирує кров!

І завжди ворогам бідовим:

До ЗІРКИ ТАВРІЇ вам – ЗАСЬ!

Бо землю рідну й рідну мову

Херсон славетний не віддасть!

Мелещенко Василь Михайлович

"Таврія"

Стрімкі дерева йдуть у височінь,

Дістануть неба верховіттям скоро...

Коли ж лютують вихорів мечі,

Живуть дерева вірою у корінь.

Могутні ріки линуть по землі,

Оспівані, уславлені в народах.

Та не шуміли б їх цілющі води,

Якби джерельця висохли малі.

І щовесни в польоті безупину

Спішать пташки, спішать на Батьківщину,

Яка їм сили й віри надає.

О Тавріє, мій материнський краю,

З тобою я печалюсь і співаю,

Мій кореню, і джерело моє!..

Шевченко Василь Никанорович

«Здрастуй, Тавріє..»

Здрастуй, Тавріє лунко слава,

Синьоока і срібно трава,

Край курганів і ковили,

Що навік тебе сповили.

Здрастуй, Тавріє сивоглава,

Край двобою, гучних атак.

Здрастуй, рідна! – я маю право

Називати тебе отак.

Бо в горнилі тяжкого бою,

В час випробувань крутих,

Ми разом освятили зброю,

Між собою були на «Ти».

Ти зі мною, як мати з сином,

Поділяла свої почуття:

Ми в біді і в щасливі днини

Поєднались на все життя.

Здрастуй, мила!

Сьогодні ніби

Й не гули тут буремні дні,-

Чорноземна і густо хлібна

Посміхаєшся ти мені!

Полуфакін Анатолій Олександрович

«Олешки мої зачаровані»

Моє Олешшя, я до тебе лину,

Де Січ була, і де тече Дніпро,

З собою взяв тебе і Україну

За щастя, на тривогу, на добро.

Тебе не стерли ні часи, ні злодії,

А підхопили славу козаки,

Несуть мене твої ясні мелодії

По сонячній доріженьці ріки.

І плин ріки, і заводі вербові,

І дихання лісів, що вберегли,

Нехай насняться спомином любові,

Якої ми забути не змогли.

Мене з шляхів далеких зустрічал

Дороги видивлялися мої,

Тепло твого забутого причалу,

Де всю печаль знімають солов’ї.

Без вас мені цей світ не зрозуміти,

Не розділити радість і біду.

Свою любов, немов одвічні квіти,

Я вам до ніг, Олешки, покладу.